Без трунків

Проростає душа так зелено,
розпускає свої гілки,
підростає, і тихим велетнем
вже готова у світ зайти.

Тільки тіло в раптовім зрості,
подолає душевні млості,
не на часі, усе не на часі,
відкидає житттєві страсті.

Вона рветься. Йому у руки
підкидає душевність, – «круки» -
каже тіло у зрості сили,
чи тебе я про це просило?

Проростає душа так зелено
розпускається і п`янить,
та дорослість буває деревом,
що не знало про трунків мить.