неділю, 24 лютого 2013 р.

Мрії


Минає моє
 буття,
минає, летить,
а я?
Шукаю як зупинить
планетником дику 
мить?
Надіюся -  відщемить
  й дощами печаль
злетить?
Відіб`ю у зАсухи
 руки?
Нарцис не зів`яне
з понуки...
А люди згадають -
життя -
то крадена в муках
хвиля?
І тихі
Чорнобиля милі
заквилять 
у дикім безсиллі,
бо зникне вселюдське 
свавілля!
Земля заяріє
житом!
А ми не безкрилля
вбите -
Народ у любові
литий!

24.02.2012

вівторок, 19 лютого 2013 р.

Миколаїв у лютому

А в мене на носі 
усілась весна,
дзижчить і тривожить – 
така навісна.

Бажає, щоб настрій
веселий всі мали,
так я усміхнувся,
кричить, що замало.

Не хоче ні снігу, 
ні вітру; я прошу, 
ще трошечки, чуєш, -
і знову пороша…

Ридає і б`ється,
немов леопард,
коли вже, питає,
настане мій старт?

У мене на носі,
усілась весна,
кричить і ридає,
така навісна...


19.02.201

Грач вернулся! :)

понеділок, 18 лютого 2013 р.

ДОКУПИ!


Докупи, браття, докупи,
вже досить казати – не любі,
шукати причини безладдю,
ми прапора нашого гладдю,
дідами, що засланострельні,
об
`єднані іскрометно!

Докупи, брати, докупи,
не скаже ніхто – нелюбо
дивитись на південь гарячий,
на захід спокійної вдачі,
на Луг, де прапрадіди волю
шукали у Дикому Полі.

Докупи,брати  і сестри,
позаду і Січ, і версти
із голоду і біди…
Що дітям ми хочем знайти?
Як жити повинні онуки?
Достаток! Свобода! Злука!


суботу, 16 лютого 2013 р.

Мишка



Мишка
А мишка давно втомилась…
Вкотре виходить з нірки,
вкотре пробігає через кімнату…
Спочатку вона гралась з господаркою у лови,
Спробуй, ану, спіймай!

Та неживий погляд втомленого обличчя
примусив мишку засумніватися:
а чи втомлена?

Не готує, не прибирає, не спить,
не дзвонить, не відповідає на дзвінки,
не плаче, не посміхається,
не дивується і не лякається…

Покинувши нірку,
почала ходити одним
маршрутом понад очі хазяйки.

Як подобалось їй
колись ласкаве наспівування жінки,
біганина кухнею і аромати...
Ах, які аромати тут колись жили!

Ще раз пробігши, не втрималась,
зійшла з доріжки і
видряпалась на крісло,
спустилась на коліна
і хоробро заглянула прямо в очі!

У душі все напружилось - і раптом…
Раптом господарка усміхнулась!
Легенько усміхнулась,
не мишка б не помітила!!!
Через деякий час підвела руку
(о, мишці здалось – вічність минула)
і  запитала – ти голодна ?
Мишка напружено дивилася  в очі!
Раптом господарка підвелась і пішла на кухню…

Вони обідали удвох за одним столом:
обтяжена сім’єю мишка і жінка,
кимось забута чи кинута -
мишка терпеливо сиділа,
хвацько сприймаючи свою потрібність і тут, і вдома…




понеділок, 11 лютого 2013 р.

Сьогодні мій настрій (№6)



Сьогодні мій настрій осінь,
бо небо тремтить  безголосо,
випрошує кольору сосен,
 мандрує дитятком босим
 калюжами в сонце_роси:
йому
ж до весни рости!

Пускає дитячі сльози,
неначе цукерку просить,
хитрує, ховає личко,
бо сонячна  тепла річка
на відстані кулачка

У
руки взяло рушничка,
всміхнулось і витерло осінь -
 весна на порозі – просить!

Сьогодні мій настрій осінь?..


четвер, 7 лютого 2013 р.

Ти лиш прости


Не бійсь, не вір і не проси,
У серці билися листи,
Палили виразками душу,
А ти все думав: мушу, мушу
Себе спитати: в чім мета?
Чи, справді, ти тоді злітав,
Бо нині сцена - " я й земля"
До нЕстяму така німа
Із тебе не пита - зніма
Наснагу, щирості слова,
Бо ти один й вона одна,
Чи просто серія пуста,
А з нею - дика самота,
Невже вся плата отака?
Фрагмент відкритого вікна -
Раптово спека - і ядуха!

І тільки в скронях легкодухо
Складався стукіт у листи:
Ти лиш прости, прости, прости…

          ***
І бійсь! І віруй! І проси!

06.02.2012

неділю, 3 лютого 2013 р.

Ти десь...


Немає про що говорити,
поділись кудись слова,
і голос мені так  чути:
чужа ти, чужа, чужа…

Обіцянки всі розтали,
розсипався храм чудес,
і я тебе не питала,
чи є ти ще десь, хоч десь.

Немає про що говорити,
мовчати разом про що,
ми просто з тобою квити,
то що тепер, що, ну що…

Немає про що мовчати,
свобода настала пуста,
кохання пішло дитинчате
шукати нові слова…

Обіцянки всі розтали,
розсипався храм чудес,
а я себе все питаю,
ти десь, ти тут поряд десь…

03.02.2013

пʼятницю, 1 лютого 2013 р.

Без трунків


Проростає душа так зелено,
розпускає свої гілки,
підростає, і тихим велетнем
вже готова у світ зайти.

Тільки тіло в раптовім зрості,
подолає душевні млості,
не на часі, усе не на часі,
відкидає житттєві страсті.

Вона рветься. Йому у руки
підкидає душевність, – «круки» -
каже тіло у зрості сили,
чи тебе я про це просило?

Проростає душа так зелено
розпускається і п`янить,
та дорослість буває деревом,
що не знало про трунків мить.