пʼятницю, 28 вересня 2012 р.

Безталанна

Безталанна осінь відцвітає,
Умліває вранішнім теплом,
Тихо й артистично позіхає,
Віє сумом над її шатром.

Піднімає очі в небо-тишу,
Оглядає хмари, чи пора
Відлетіти в далі межирічні,
Роль остання зовсім-бо не гра.

Промовчить, бо знає, норовливі
Прилетять нажахані вітри
І підхоплять в далі збайдужіло:
Ні до чого всі слова сестри….

Артистично очі прикриває,
Укриває ласкою сади,
-Не дрімати, - думка пролітає,-
Сонце зійде… А уже брати.

28.09.2012

вівторок, 25 вересня 2012 р.

"зорі плакати не вміють"

неправда,
все на світі
плаче,
хто при удачі, і хто
ледачо
її чекає від ранку 
світу,
теплом зігріті
щасливці долі…
і поневолі,
ті що в неволі.
не треба звіту,
про рамки світу,
дитя планети,
простий й в щербеті,
на вибір долі,
на щастя-горе -
життя сваволю…
живе ж ледачо
щасливий мачо
і плаче, плаче -
нема удачі,
і я ось плачу?
мабуть, щаслива,
сиджу і рими
складаю в фрази,
хтось прочитає-
така відраза,
хіба поетка
та русокоса,
вже ж бігла
боса,
холоднороса,
і знову просо
своє між перли…

невжн не стерли?..

лишилась фраза
свою Говерлу
знайти відразу
дано лиш Богу,
проста людина
шука щоднини,
і тільки потім
почуєш «знаю»,
та відлітає…

понеділок, 24 вересня 2012 р.

Суперечка




Жоржинами осінь всміхнулась в вікно,

дарує останнє у році тепло,
від щедрості сонце дозволило квіту
всі кольори райдуги взяти для цвіту.
Не жадна жоржина їх чесно ділила,
Найкращий, рожевий, для себе лишила,
Відтінки червоні і білі едваби
Поділено з друзями -осені зваби

24.09.2012




Троянда жоржині всміхнулаь: наївна,

Всі кольори Світу бувають чарівні.
Червоне і чорне - хіба не красиво?
І очі примружила ніжно й звабливо))





неділю, 23 вересня 2012 р.

Омоніми кохання




Омоніми 


В обіймах хмар
душі тепло сказало -
Ти не забрало!
Просто, ти забрало
ключі мої 
від серця,
і в ключі 
далеко нині
з журавлем вони.
Я повернусь
до батьківського дому,
Знайду старий
колодязь з журавлем,
Води цілющої ковток 
один зроблю,
І ключ сама 
погоджуся віддати
Назви лиш дату.
23.09.2012, 15.30

Кохання ночі


Парасольку ніч розкрила,
Посміхнулася щасливо,
Хто мене кохати буде?
Щезнув день. Йому не люба
Темряви краса космічна.
Засміялася, бо звично
Скілкись там уже віків
Все ганяється за ним.
Ради світлого коханця
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія.
І тепер щосили діє,
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
Тільки день тікає й вабить.
Чим ми можемо зарадить?
Він не зрадив, він не клявся,
Просто раз колись, зізнався
Весь світанок, ранок, день
Вдох були. Чому? Причини
Не відомі йому й нині.
Тільки спогад, що вночі
Не одні блищать сичі….
23.09. 2012/ taniamiewska

суботу, 22 вересня 2012 р.

Помилка ( МАРИНА ЦВЕТАЕВА "ОШИБКА" )

Коли сніжинка легко так
літає,
Мов зіронька, що впала
із небес,
Ковзне у руки й слізкою
розтане,
Тендітні крила їй не повернеш.
І зачаровані прозорістю
медузи,
Її торкнемося капризом власних
рук,
Вона, мов полонений,схований
у тузі,
Раптово зблідне і помре
від мук.
Коли ж захочем ми в блукачках звабних
Побачити не мрії, прах без сил:
- Де їх наряд? -
Від них на наших пальцях
Світанком розфарбований лиш пил.
Залиш політ метеликам
й сніжинкам,
І не губи медузу
на пісках.
Не можна мрію нам хапать
руками,
Не можна і тримать її
в руках.
Не можна і минулом, що смуток
Промовити:
-Ти пристрасть!То ж шалій!
-Твоє кохання лиш помилок
жмуток,
- Та без кохання гинем.
Чародій.
Когда снежинку, что легко
летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой - она слезинкой
тает,
И возвратить воздушность ей
нельзя.
Когда пленясь прозрачностью
медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,

Она, как пленник, заключенный
в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет
вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-
скитальцах
Видать не грезу, а земную быль
- Где их наряд?
Де
От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с
мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать
руками,
Нельзя мечту свою держать в
руках!
Нельзя тому, что было грустью
зыбкой,
Сказать: "Будь страсть! Горя
безумствуй, рдей!"
Твоя любовь была такой
ошибкой, - Но без любви мы
гибнем. Чародей




Недочекались...






Кава зі Львова,
Смаколик і цукор
Нині лишились
Самотні.Не мудрість
Швидко в кав`ярні
Замовити чудо.
Кава
Не вистигла,
Пінка не впала,

Тільки закохані
Цукром розтали…
23.09

вівторок, 18 вересня 2012 р.

Щастя


Щастя (або нічого нового)

Вітрини поглядали на хлопчика блискучими очима. Стоїш, усміхались вони чи-то сумовито, чи заздрісно. Це не було зрозуміло, бо вони встигали, заглядаючи в калюжі, блискотіти радістю на одязі людей, що поспішали з роботи. Лампочки, мов льодяники, дражнилися з хлопчиком, голодним бродяжкою… Він давно вже ховався на ганку за дверима, промоклий наскрізь, забув про холод. Хло
пчина спостерігав, як в багатому магазині, ситим дітям батьки купували солодощі. П`ять років ледь проживши, він добре знав, що це таке – бути гнаним і битим. Це гірше холоду…
У царстві шоколаду й цукерок до нього нікому не було діла. Сльози тремтіли на віях… Якби мама була жива, вона пішла б з ним до магазину,накупила б всього, чого побажав! Якби була жива… З краєчка щоки скотилася одна-однісінька скупа сльозинка. Він навчився не плакати, не до сліз, треба… Раптом широко розчинилися двері і вийшла щаслива родина. Діти розгорнули пакетик. І тут очі хлопчака радісно заблищали! Цукерка! З пакетика дівчинки випала цукерка! Оченята малюка сяяли! Він не міг повірити в своє щастя. Та цукерку побачило й цуценятко. Воно ще зранку крутилося біля входу, чекаючи на поживу. Таке саме мокре і голодне, воно радісно заметляло хвостиком-бубликом в передчутті насолоди. Хлопчик побачив і цуценя. Мале, та бите життям, хлоп`ятко розуміло, що то значить, скрізь бути зайвим: серед дорослих собак, серед людей…
Мрячить холодний дощ, вода крижинисто вкривала
старезні черевики хлочика та лапки цуценятка.
Людський син і син Собаки їли цукерку. Навпіл…

Спогаду

Твої слова забулися, розтали,
Як сніг струмком поспішно розтає,
І на папері муза без печалі
Сьогодні прошептала - й це мине.
Мине обман, дарований і дикий,
Одягнутий у сповіді красу,
Який я знов, за звичкою, сумлінно
З собою по дорозі ще несу.
Мине, як осінь, легкоплинне чудо,
Як дощ раптовий посеред зими,
Мені, можливо, боляче ще буде,
Та тільки то від сніжки.
Хай летить!

18.09.2012

18.09.2012

суботу, 15 вересня 2012 р.

Зміна декорацій

За роллю – осінь,
Зміна декорацій.
Сумна наразі
Тільки лиш вона,
А я її не слухаю,
Неначе...
Байдужа
І до слів її,
І сліз ЛГ –героя.
Мушу.
Ми наче поряд,
І немає наче,
Бо два світи,
Її і мій, одначе,
Вона артистка,
Ну, а я людина,
без здібностей
Зіграти:
"Я" – красива,
А нині "я" сумна,
А тут щаслива,
І знову у нещасті,
Порятуйте.
Моя ЛГ
знедолена
людина?
Вона брехлива?
Чи, може, просто 
грається зі мною…
Немаю супокою.

***

пʼятницю, 14 вересня 2012 р.

Оновлення


оновлення
прозорість неба
манить в ніч глуху.
засну, сховаюся, замру
в своїй печалі
на хвильку легку.
знову кави
наллю у філіжанку,
питиму чи ні,
наснаги в неї тихо попрошу:
прожити ніч,
зробити настрій чііз,
уранці роль свою вдягнути
стачило щоб сил
і оновити сяйвом
старе заношене
думками пальтечко,
по ролі осінь:
зміна декорацій...

13.09.2012

вівторок, 11 вересня 2012 р.

ОДИНОКИЕ ДУШИ


чужая-странная нелепо
прилипла к окнам этажа,
ты почему в квартире этой,
уйди, тревога не моя,
чужая женщина, случайность,
не понят мой тебе привет,
уйди, наивная нарядность,
не для тебя горит здесь свет.
не для тебя уют и чаши,
вода согрета не тебе,
я в ожидании гарячем,
а ты как прежде здесь и здесь.

чужая женщина в квартире,
стоит как прежде у окна,
который год холонут чаши,
она стоит, она одна...

11.09.2012
одинокая душа

суботу, 8 вересня 2012 р.

Осінні рими

Солодко осінь римує слова:
«сонячні квіти і срібна трава,
вітер тихенько з усім заграва,
літо плаксиво дарує права».

Солодко осінь примусить сказати,
глянь, чорнобривці навколо на чатах,
вже винограду прозорі геть грати,
сливи, глянь, сливи вже падають градом.

Солодко осінь доводить навколо
вітру чудове осіннє лиш соло,
слухай - шепоче, сміється, не плаче,
він не зимовий, жорстоко-ледачий.

Глянь, каже осінь, яскраве ярило,
сад твій і настрій усміхнено вкрило,
то ж прокидайся, попереду діло,
будь сміливішим і збудуться мрії.

Солодко осінь римує надію,
щастя, кохання і тільки про мрію
вперто говорить – « не знаю, не вмію,
хочу, бажаю, а,значить, зумію».

09.09.2012

Любов Ніколаєва із Николаева


опубліковано  http://gazzete.mk.ua/archives/1259.html
Любов Вікторівна Ніколаєва народилась в Миколаєві. 
Перші графічні  роботи були представлені на дитячих міських виставках.
Після закінчення Одеського театрально-художнього училища Любов Ніколаєва працює в Миколаївському Російському театрі.
Великих успіхів вона досягла в жанрі графіки і книжкової ілюстрації. Графічні роботи Л.Ніколаєвої прикрашають збірку  американських письменників-фантастів, що вийшла в США, до співпраці її запрошують відомі миколаївські літератори .
На одній з виставок , відомий в Миколаєві  психолог  В.П.Ляхова так прокоментувала  творчість Любові Ніколаєвої:
- Коли психолог підходить до витвору мистецтва, він концентрує свою увагу не стільки на сюжеті, композиції або ідеї роботи, скільки вишукує в лініях, точках, плямах, колірних відтінках особу автора. Намагається зрозуміти його думки, почуття, переживання, його підсвідоме «Я» і психологічні особливості. І тут спрацьовує іноді логіка, іноді перемагають почуття, іноді переважає підсвідомість. Так от, зроблені при перегляді робіт Любові Николаевої : високий інтелект, природно розвинений зоровий аналізатор, в сприйнятті світу — філософський підхід, оригінальність мислення, бо буденне бачить небуденно, тонкий гумор, іронічно-глузливе відношення до деяких включених деталей.
Переглядаєш роботи художниці, а вже чуєш слова:
Вже відлітає птах…Ми прах?
Вже лист упав. Ти знав?
А ми удвох. Між двох епох.
Не падолист і не весна.
Не літо ми і не зима.
Не полетіти нам у небо.
А чи це треба?
Ось ти, ось я…
Струна…
Хто зна…
                    


пʼятницю, 7 вересня 2012 р.

Свобода ( из цикла "Осенние мысли)




Тишина. Закованность в погоду.

Ветер ищет малую лазейку.

Нет местечка для него. Природа
Обогрела осенью скамейку.

Лист багрянцем где-то красят трудно,
Дождь в туманах собирает тучи,
А скамейка цвета изумруда -
Притяженье для счастливых будней.

Так уютно плакаться здесь втайне,
Рассказать по-дружески секреты,
Только реже прилетают стаи,
Только чаще залетает ветер.

Тишина, закованность в погоду,
Дождь багрянцем согревает душу,
У скамейки - у нее свобода,
Только холод и напротив -лужа...


07.09. 2012

неділю, 2 вересня 2012 р.

Вересень. Тепло... (Миколаїв)

Вересень. Тепло.Усе навпаки.
Зелень смаколиком, квіти лукаві,
Поряд полин, ніби згірклая кава.

Вересень .Тепло. Жінки на підборах.
Світяться ніжно і ґонорово. ,
Ти не вподобав? Душею глевкий.

Вересень.Тепло. А небо без дна…
Вечора дзвін вирина, мов струна,
Може, насправді, весна затяжна?

02.09.2012