Нема нічого - тільки я і стіни

Нема нічого - тільки я і стіни,
Ще сивий вечір... й тіні, тіні,
тіні...
Над тінями мандрую я в нікуди,
Десь істина, загорнена у
сутінь...
Блакитна мла вкриває спогад
літа,
Де я - дитя, колінця в кров
розбиті,
Татусь тримає на руках - ну, ні,
ну, ні -
І дмухає на раноньки.
Сумні,
Здається, спогади.
Я ж рада,
Що мала тата - сонячну розраду.
Нема нічого.
Тільки я і стіни.
І десь далеко друг найбільший
- в тінях...

 Т.-Ф. Мілєвська

Вам вдячність – заради миру!

Для чого писати слова?
Ще рано, мені не сила,
Про те, як сусідня злива
Вкраїну «градом» косила,
Як падали хлопці. Котел -
Нам нині не повний каші:
То « братня» злодійська раша,
І знову – ту дей, ту дей….

Для чого пишу слова?
Бо я є з народу – силу,
Котрого ще не вкосили
Ні разу! Ніколи! І нині
З-під «градів», «котлів»
При силі, при армії для народу
Заради слова – СВОБОДА!
Заради - «слово у дію»!
Вам вдячність – заради миру!

Тетяна-Флора М.

 козацька ікона Покрови

Хоч і різана, - душа!

Вітер
раптом
думку витер:
літер
істинних нема.
Квітне
штучним заповітом
витинанка,
й хто те зна:
має душу
чи немає?
Просто плаче -
на розмаї
загубились
фарби й трелі,
а в осінній
галереї
тільки вітер
здатен -
витер -
заспокоїлась!
Жива,
знать, була
у витинанки,
хоч і різана,
душа.
Думки знічев`я. Т.-Флора Мілєвська, 05.10.2015 Витинанка Ірини Токарської