Щастя

Щастя (або нічого нового)

Вітрини поглядали на хлопчика блискучими очима. Стоїш, усміхались вони чи-то сумовито, чи заздрісно. Це не було зрозуміло, бо вони встигали, заглядаючи в калюжі, блискотіти радістю на одязі людей, що поспішали з роботи. Лампочки, мов льодяники, дражнилися з хлопчиком, голодним бродяжкою… Він давно вже ховався на ганку за дверима, промоклий наскрізь, забув про холод. Хло

пчина спостерігав, як в багатому магазині, ситим дітям батьки купували солодощі. П`ять років ледь проживши, він добре знав, що це таке – бути гнаним і битим. Це гірше холоду…
У царстві шоколаду й цукерок до нього нікому не було діла. Сльози тремтіли на віях… Якби мама була жива, вона пішла б з ним до магазину,накупила б всього, чого побажав! Якби була жива… З краєчка щоки скотилася одна-однісінька скупа сльозинка. Він навчився не плакати, не до сліз, треба… Раптом широко розчинилися двері і вийшла щаслива родина. Діти розгорнули пакетик. І тут очі хлопчака радісно заблищали! Цукерка! З пакетика дівчинки випала цукерка! Оченята малюка сяяли! Він не міг повірити в своє щастя. Та цукерку побачило й цуценятко. Воно ще зранку крутилося біля входу, чекаючи на поживу. Таке саме мокре і голодне, воно радісно заметляло хвостиком-бубликом в передчутті насолоди. Хлопчик побачив і цуценя. Мале, та бите життям, хлоп`ятко розуміло, що то значить, скрізь бути зайвим: серед дорослих собак, серед людей…
Мрячить холодний дощ, вода крижинисто вкривала
старезні черевики хлочика та лапки цуценятка.
Людський син і син Собаки їли цукерку. Навпіл…