Бабусі

Я вас люблю на відстані незнаній,
Тендітні й мерехтливі ці шляхи,
Загублені для сущого. В програмі
Мого життя ви входите у сни….

Торкаєтесь  словами обережно:
 -Пробач їх ,люба, не хотіли ж, ні!
А я ще тільки маю це відстежити
І пережити відстані сумні…

Клітинка в хустці, глечик із водою,
Спокійне –«йду вже» – в вічність віддалік.
І  дні останні  в світлому без бою...
А як насправді дихалось  душі?

Як їй було, якщо у першім сні
Мені прошепотіла – ще б пожити…
До вічності не хочеться рости,
Та все ж життя – це тільки просто жито…

Воно з`являється в руках у сіяча
Зерниною потрібною весною,
А восени жовтіє. І зника…
І це не поле вже. І там нема двобою…

Я вас люблю. І відстані незнані
Нам не завада стрітись уві сні…

03.11.2013