Ніч сповнена печальних пахощів змертвілої трави.
Крізь зсохлі стеблинки зрідка пробивається слабкий, змучений посвист.
Чия ніжна сопілочка набирається тихої мужності? Не впізнати…
Важко пробиваються звуки крізь сіно-траву. Трінь… Дзінннь… Дззз..
Дихає жертовно небо: візьміть, спіймайте, потіштесь прохолодою моєї душевності!
Не долітає її подих, зупиняється з острахом перед планетою-кліткою,
розпеченою заручницею літнього повчально-південного – так треба…
Кому треба - важко дихає будинок, вперто очікуючи ранкової роси.
Буде… Буде... Підтримують його сусіди…
Всі вірять в ранок…
29.07.2012
Немає коментарів:
Дописати коментар