Показ дописів із міткою людина. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою людина. Показати всі дописи

неділя, 30 липня 2017 р.

Реальність

Гола жінка і голі стіни. Щаслива жінка і нещасна церква.
Ах, Боже мій (вигук), чорт забирай (вигук),
прости мене, Господи! (прохання) -
це ж тільки стіни, це ж тільки жінка.
- А Бог?
- Так Його ж там немає!
- А де він?
- У серці!
- У серці жінки, що оголила тіло на тлі наплаканих стін?..

Сто років, 50, 200?
Скільки стіни переслухали: прости,
пробач, даруй, допоможи, врятуй, пощади?!

Вони і досі плачуть: ридають на сході сонця і вечорами,
коли їх уже нічого не освітлює...
Плачуть і шлють молитви-дарунки нечутним голосом у відповідь
невідомому й далекому: допоможу, прощу, пощажу, врятую, дарую...

Бо така їхня доля... Бо така Його воля.

Вони простили тих, хто збивав дзвіницю, молилися за тих,
хто розстрілював священиків на їхньому порозі...

А сьогодні це була лише жінка за образом і подобою Того,
хто вкладав у їхню душу молитви, плачі і радощі.
Вони, зруйновані та незнИщені, ЯВИЛИСЯ перед людьми:
ми є, ми чекаємо на вас, бо ми - дім Божий,
навіть тоді, коли лишимося купою каміння...

- А жінка?
- То промисел Божий.
-  Усе починається з жінки.

пʼятниця, 3 травня 2013 р.

А що таке - людина?


                                                  (Далі)
А що таке - людина?
Неповторність? 
Земна краса?
Чи вічності туман...
Так мало квітне, 
Рідко мило-вдало,
Сама себе вганяючи в печаль.

А ще тривоги - чом би -
Мимоволі,
Бо вся живе у пошуках
Недолі
 Хтось думає...

Можливо, -
Життя лиш зрідка
Вічне слави диво.

Хто зрозумів, у відчаї - ривок -
Та хто ж тоді: людина чи пророк?
Христом? З хрестом? Чи матір`ю Його...

Життям лети.
Хай здивування крихти,

Ще радості і страху
 Підневілля

Творці свавільні...
А потім вічність:
Тихе миле ехо
Лиш на портретах.
Та ми вже далеко...

taniamilewska

пʼятниця, 1 лютого 2013 р.

Без трунків


Проростає душа так зелено,
розпускає свої гілки,
підростає, і тихим велетнем
вже готова у світ зайти.

Тільки тіло в раптовім зрості,
подолає душевні млості,
не на часі, усе не на часі,
відкидає житттєві страсті.

Вона рветься. Йому у руки
підкидає душевність, – «круки» -
каже тіло у зрості сили,
чи тебе я про це просило?

Проростає душа так зелено
розпускається і п`янить,
та дорослість буває деревом,
що не знало про трунків мить.