Україна на нерві

усе на пси

неси себе

неси

у жертву

безголовому

усюди

бо він не

спить

бо він

в думках

тремтить

не буду

може буду

знов не буду

із тисячі

один

до діла каже

та міцно

безголів`я

розум в`яже

ховає

в панихидному

кліше -

хіба

невже

не треба

я не знаю...
а ми вітаєм
і ура лиш знаєм

усе на пси

котрі

уже рази

разить мене

разить мене

разить

в якому році

на яку таку

п`яту

я наступила

і мою мету

метуть

сніги

століттями

метуть...

і де ж та

путь

мій  шлях

без тихих           

пут

і  знов
зіллють
мій відчай і одвагу
і без присяги
на Біблію
не дивлячись
в престол

ні
ти хохол
народе мій
хохол

Ми на відстані безіменній

Ми на відстані безіменній,
Морок ночі й прихований жаль,
А я шлю тобі одкровення,
Здрастуй, таточку, не прощай.

Над вікном твоя вишня мерзне,
Хай пробачить  мене, проте,
Так  вже затишно й тепло-тепло,
Що очима твоїми цвіте.

Вже Різдвяні ступають кроки,
Та ялинка моя німа
Десь красується без тривоги
Серед лісу. А я одна.

На вишневі бруньки дивлюся,
Виглядаю узимку май,
Не сумую,живу й сміюся,
Тільки ти хоч у сни заглядай.

21.12.2013

Сублімація

Зістарилась душа моя,

Пожовкла,

Нас не єднає

Збруч,

А тиха Жовква

Піарено

Помовчує:

Міркує,

Чи вигідно-не вигідно -

Не всує...

І не кричіть,

Що півдня все вина,

Що сходу наливає хтось вина,

Що ми не патріоти,

Хто сказав?

Отой,

Хто пропіарено змовчав?..

Він тут і там,

Проукраїнський

Антивсе,

У  нього

Завжди відповідь

На все,

Та тільки

І Луганськ йому,

І  Львів

Пристанище,

Не дім,

На жаль,

Не дім.

Воландом або Дубль - V

Холодно, холодно - воландом В Києві вітер гуля, Дряпає вікна і мороком Душі слабкі укрива. В златі і платині, злісний, Знову, одначе, кульга, Він відійде в потойбіччя, Літера в дублі «ве-два». Майстра без волі поволі Тиха пустеля вбира, Вкотре у київськім домі Аннушка винна одна… Холодно, холодно….Воланда Варто забути… Хіба?.. Знов Маргарита над морокомРуку Тобі простяга…

Нужно просто верить;)

І знову про сіль

Людмилі Калиновській 

Не я розсипала сіль,
та мушу її збирати
усе життя, бо навкіл
солоно-холодні ґрати.

Збираю, змиваю, та зась,
мене не дивує лихо:
в солоних чужих словах
життя проминає втіха…

Я мушу її збирати,
ховати усмішку з болем,
зривати противні ґрати,
рівняти солоне поле.

Усе життя ж бо навкіл
іскристо розсипчасті скалки,
а я все собі – зумій,
солодке відчути варто!

Не я розсипала сіль,
та я все життя збираю,
бо трішечки варто – біль
в життя відпускає крилате!

24.11.2013

Коли

Ніяке щось вистрибує над очі,
Розкидує ілюзії й слова,
І де отой, хто істина, пророче
Кому і де..., та тут його нема...

Не народивсь ачи помер давно?
Немає сили молоде вино,
Ще не дограло. Хочу смаку сили:
У листопаді літню справжню зливу.

Та нині тіні істини уроком:
Не вірить осінь в тіні, жде пророка...

23.11.2013

Холодно...( слайд-шоу до вірша )

Бабусі

Я вас люблю на відстані незнаній,
Тендітні й мерехтливі ці шляхи,
Загублені для сущого. В програмі
Мого життя ви входите у сни….

Торкаєтесь  словами обережно:
 -Пробач їх ,люба, не хотіли ж, ні!
А я ще тільки маю це відстежити
І пережити відстані сумні…

Клітинка в хустці, глечик із водою,
Спокійне –«йду вже» – в вічність віддалік.
І  дні останні  в світлому без бою...
А як насправді дихалось  душі?

Як їй було, якщо у першім сні
Мені прошепотіла – ще б пожити…
До вічності не хочеться рости,
Та все ж життя – це тільки просто жито…

Воно з`являється в руках у сіяча
Зерниною потрібною весною,
А восени жовтіє. І зника…
І це не поле вже. І там нема двобою…

Я вас люблю. І відстані незнані
Нам не завада стрітись уві сні…

03.11.2013

Роняю мысленно слова…

Роняю мысли и слова,
Роняю листьями осенними,
Зимы спокойствие – вина,
Но от снегов никто не бегает.

Ищу тропинку средь холмов
Глазами солнечно болезными,
Следы кругом, следы из снов,
И столько солнца - бесполезного!

Роняю мысленно слова…

02/11/2013