І знову про сіль

Людмилі Калиновській 

Не я розсипала сіль,
та мушу її збирати
усе життя, бо навкіл
солоно-холодні ґрати.

Збираю, змиваю, та зась,
мене не дивує лихо:
в солоних чужих словах
життя проминає втіха…

Я мушу її збирати,
ховати усмішку з болем,
зривати противні ґрати,
рівняти солоне поле.

Усе життя ж бо навкіл
іскристо розсипчасті скалки,
а я все собі – зумій,
солодке відчути варто!

Не я розсипала сіль,
та я все життя збираю,
бо трішечки варто – біль
в життя відпускає крилате!

24.11.2013

Коли

Ніяке щось вистрибує над очі,
Розкидує ілюзії й слова,
І де отой, хто істина, пророче
Кому і де..., та тут його нема...

Не народивсь ачи помер давно?
Немає сили молоде вино,
Ще не дограло. Хочу смаку сили:
У листопаді літню справжню зливу.

Та нині тіні істини уроком:
Не вірить осінь в тіні, жде пророка...

23.11.2013

Холодно...( слайд-шоу до вірша )

Бабусі

Я вас люблю на відстані незнаній,
Тендітні й мерехтливі ці шляхи,
Загублені для сущого. В програмі
Мого життя ви входите у сни….

Торкаєтесь  словами обережно:
 -Пробач їх ,люба, не хотіли ж, ні!
А я ще тільки маю це відстежити
І пережити відстані сумні…

Клітинка в хустці, глечик із водою,
Спокійне –«йду вже» – в вічність віддалік.
І  дні останні  в світлому без бою...
А як насправді дихалось  душі?

Як їй було, якщо у першім сні
Мені прошепотіла – ще б пожити…
До вічності не хочеться рости,
Та все ж життя – це тільки просто жито…

Воно з`являється в руках у сіяча
Зерниною потрібною весною,
А восени жовтіє. І зника…
І це не поле вже. І там нема двобою…

Я вас люблю. І відстані незнані
Нам не завада стрітись уві сні…

03.11.2013

Роняю мысленно слова…

Роняю мысли и слова,
Роняю листьями осенними,
Зимы спокойствие – вина,
Но от снегов никто не бегает.

Ищу тропинку средь холмов
Глазами солнечно болезными,
Следы кругом, следы из снов,
И столько солнца - бесполезного!

Роняю мысленно слова…

02/11/2013

ні про що

Вікно-екран вигулює дощі,
Туманом улягається навпроти.

Колись собі казала я -мерщій-
Турботи скрізь навколо і роботи!

В кімнаті літепло від батарей,
А хочеться, щоб тріскало в каміні.

В моїм житті не стрітився Еней,
Хоч серце вимагало диво зміни.

Гарячу каву змінено на чай,
А думалось, еспресо – то навіки.

Чужих емоцій згірклий молочай
Не для моєї філіжанки втіха.

Уже лампада холодом щемить,
Вікно стемніло, просто ніч на мить…

Танцует женщина вдали

Танцует женщина вдали,
Не будит мысль ее Дали:
Ее давно уж не тревожит,
Что может быть, а что не может.

Танцует женщина. И в танце,
Так словно в приоткрытом ранце
Видны для всех ее печали,
Мгновенья радости вначале.

И вдруг царевна несмеяна.
Она сама не хочет рану
Всем напоказ. Но тут, увы, -
Сценарий пишут с высоты...

Моисеева Лиана Николаевна - автор картины

Рассвет

Под музыку Баха
Ламается ночь -
Разбросаны пряди
И солнечный дождь
По капельке, тихо,
Сползает под ноги,
Целует и нежит…
В внезапном пороке
Признание ветра
Услышало утро
И тучей закрылось,
Ах, вечное, - мудро…

На перекрестке неба,
Где-то
Там,
Где меня не будет,
Утро связало узы
Лучезарно мудрые.

19.10.2013

Я тебе витерла

Ти не потрібен, я тебе витерла,
Кілька сторінок писатиму  начисто,
З  книжки старої  я  важко  так видерлась,
Ну, а нову  чи творитиму? Значимість
НОвої книги  вимірять важко,
Просто сторіночки, зшиток новенький.
Я тебе витерла, міцно, назавжди,
Кажеш, ось згадую? Просто крізь літери
В пам`ять буває вриваєшся літерно.

Я тебе витерла –  місця немає!
05. 10.2013

На відстані зими

Тетяна Мілєвська, 03.10.2013 року

Чому так холодно мені,

бо ти далеко,

а відстань вереснем

дзвенить -

ти не лелека

і журавлиного ключа

ти не шукаєш,

у тебе є своя печаль,

хіба ж ти знаєш,

що дико холодно мені

не в листопаді,

що осінь

ночі в дні вплела

шука принади,

та тільки холодно мені -

тебе немає, -

бо хто на відстані зими

той не вертає…

03.10.2013