Безкрилість

-Якби була птахом, то знала б дорогу,
була ачи вперше, до твого порогу,
якби мала крила,то я б полетіла…
А, може, боюся, - даремні тривоги -
зіб`юся з дороги, зачинені двері,
у темному сквері у пульсі артерій
міського «немає» - сама я, сама я…

Якби була птахом, то я б полетіла,
а я не обрала, -безкрила бриніла.

31.08.2012

Серпнева казка

Стихає  музика  небес,
Вслухаюся  у  подих  ночі,
Бентежні  очі  не  зурочать,
Туман  не  чудо  із  чудес.


Схилило  гілля  айвенятко:
-  Який  тягар,  візьміть,  вродило,  -
Байдужий  погляд  мимо,  мимо...
-Хай  ще  поспіють,  вередливе


Троянда  втомлено-ревниво
На  чорнобривець  дратівливо:
-  У  спеку  десь  взяло  красу!  -
-  Я,  тітко,  із  роси  росту.


Схилився  кручений  панич,
Мов  набундючений  павич,
Нікого  слухати  не  хоче,
До  ранку  дощик  нашепоче.


А  серпень  тихо,  по  старечі:
-Розмови  ваші  недоречні,
Вкривайтесь  хмарою  і  спати,
Нам  свято  людям  дарувати!


27.08.2012

День незалежності.Миколаїв

Відьма

Загубился рими
в полоні…
десь метафори
гріються сонні,
а для тебе 
омани і брами,
не чекала,
та знала про злами…
* * *
не чекала,
хоч знала ,що квіти,
не для тебе даровані
світом,
твоя роль пожиттєва
бальзамом
мить побути,
полегшити рани…

* * *
мить побути,
полегшити рани…
а для тебе 
нові тільки шрами,
ти за ними літала
свідомо,
то чому так тривожить
відоме?..

23.08.2012

Місто Лева

Миколаїв на Спаса

http://gazzete.mk.ua/archives/1690.html

Всі постійно мені говорять: «Ми тебе обожнюємо,ти особливий». Інколи я вірю і в неповторність, і в те, що з роками молодшаю навіть…

Бувають, правда, хвилини розчарування.Як от взимку, коли про мене всі забувають… Скільки не прошу топити краще, сніг прибрати — вік же…  Буває і в літню спеку… Ніхто води не піднесе… Буває…

Та все це минає, а душа  моя зберігає теплі спогади про радісні зустрічі . Свято!

Ні-ні! Не тільки свята. Але, що гріха таїти: я сам себе люблю в свято будь-коли.І тоді зникає зимова депресія чи літня спекотна туга.  В такі дні я оживаю і з задоволенням мандрую .

На Спаса все починається з церкви. Ви запитаєте — з якої?  Я поважаю всі. Такий вже вдався. У мене багато друзів.То чи маю право їх не поважати?  То ж  просто з ЦЕРКВИ.

Сьогодні я вдихаю пахощі васильків, лаванди, куштую соковиті, власноруч вирощені яблука та мед, притискаю до грудей чорнобривці. Ой, ті чорнобривці, якби не вони, сумно було б, спека. А вони сонечками поглядають на мене. Південні сонечка…

Радісну урочистість із церкви я несу туди, де сходяться всі настроєві дороги — на Радянську! Довго я нервувався, все питав, чому, нащо «Радянська»? А тепер заспокоївся.  Мо, там радились про щось?  Там і зараз «радяться»: зайти до кав`ярні чи спуститися до ріки, пробігтися магазинами?!  Тому рухаються весело і увсебіч: не ходить моєю улюбленою вулицею транспорт, не додумались поки…

Ось і подумав: а куди б його податися. І тут побачив яблука у звичайному сільському тазику,та й завернув на гостину.Прохолодно, затишно, господарі гостинні, страви смачні.

Трохи перепочив та й знову помандрував: до мене їдуть, зі мною чекають зустрічі, бо я — Миколаїв — південний, як кажуть, обласний. Трохи гордовитий( так каже львівський брат Миколаїв ) , але від того я не менш щирий.

• 
  

Я не зеро

Я не зеро,
бо я людина,
одна така,
проста, красива,
сумна, весела,
вередлива,
та тільки знаю,
я – людина.
А, значить,
маю право
мати
калини кетяг,
мову, хату
і щастя,
не лише надію,
а я все мрію…

Липневе кохання (Львів)

Я закохалася у місто.
Там людно так, але не тісно,
Там дощ летить, а ти щасливий,
І холод дивно й ніжно гріє…


Я закохалася в минуле,
Його дбайливо загорнули
І зберігали до пори…
А ти захочеш – не пройти
Не оминути. Бо краса
Навколо тебе і гука:
Я кава й ніжний шоколад,
Я Опера і водоспад,
Церкви, собори і ікони.
І Дух Соборності коронний.

Так  полюбила ніжно Лева.
Коханка з півдня я липнева…

Мить (Удвох)

В відчинені вікна застрибує зайчик
 - Я літо, я сонця крилатий вокальчик!
 - Нехай вже окрайчик серпневої спеки,
   Та ти прилетів до моєї смереки!
 - Я часто сидів, заглядав за фіранки,
   А ти десь ховалась від ранку до ранку.
- Боюся, небесний, ти сонце колюче,
    То ласку посієш, то вдариш болюче.
- Я сонця ласкава привітна хвилина!
 -Ну, вибач, коханий, привітно-перлинний…
 - Я завтра ще зночі сховаюсь в смереці?
 - З тобою, мій любий, радітиму й спеці…

Умань. Фестиваль-2012

Романтик

дівчино з аватари, ти така романтична!
якось не вірю...
може, веселка в небі, раптом і д`яволиця…
ти чи не ти з портрету дивишся, білолиця?
хочу повірити...
якось раптово зАйдеш, скажеш – «твоя аватара» -
два джерела наснаги в річці зіллються зваби…
а потім...
звичні життєві будні, тихі розмови. навіть
через далекість нету дружнє плече підставиш.

* * *

Лист червоний посеред літа
Вже сумує тривожно – нІде
Порятунку шукати нині -
І в печалі своїй німіє,
Утрачає слово і мову,
Не від фарб таких незнайомих:
У хворобі тремтливої долі
Він вмирає дико поволі…

05.08.212.

http://youtu.be/WmsbZHoEYDg

* * *

Твої очі навпроти
бачу
Не сумую, не злюсь,
не плачу
Просто в них голубінь
гаряча
Не скажу,промовчу
УтОну
У солодкій дикій
утомі
Чи жива  ачи ні
невагома
Неземне безсоромне…
тону….

Чому зникає щастя...

А щастя вирина з нікуди,
якщо тебе кохає-любить,
воно ізрання на сторожі,
планує день тобі погожий,
ховає недруга подалі,
бере на себе всі печалі,
змиває з неба колір жАлю -
і день яскрава акварель.

Та це не ніжний менестрель,
що утішає безтурботно:
його немає, де скорботно
жаліються на відворотнє,
із року в рік і день-у- день,
то ж змінить тон своїх пісень,
і не питай, чому, чому,
ти сам сховав його в пітьму…

А день, прикрашений в коралі,
воно сховає без моралі...

Один вдома

Лише без тебе

відчув потреби
,
постійна втома -

твоя розмова,

постійне «треба»

і ти на небі.

а я не хочу,

чи маю право?

я на дивані

у тихій славі:

пивце і теле

і тиша.

Леле!

17.00. 18.03.2012