Лето

я не зима,
я точно знаю -
лето,
но где-то,
упрятаны мои цветы,
нелепо…
грустно на меня
смотреть,
мои портреты
развешены
все в белом,
монету
даже не дадут
как мзду,
но я иду,
ищу свое начало,
печально…

Липнева ніч

Втомлені дерева тихо визирають із темряви.
Ніч сповнена печальних пахощів змертвілої трави.
Крізь зсохлі стеблинки зрідка пробивається слабкий, змучений посвист.
Чия ніжна сопілочка набирається тихої мужності? Не впізнати…
Важко пробиваються звуки крізь сіно-траву. Трінь… Дзінннь… Дззз..
Дихає жертовно небо: візьміть, спіймайте, потіштесь прохолодою моєї душевності!
Не долітає її подих, зупиняється з острахом перед планетою-кліткою,
розпеченою заручницею літнього повчально-південного – так треба…
Кому треба - важко дихає будинок, вперто очікуючи ранкової роси.
Буде… Буде... Підтримують його сусіди…
Всі вірять в ранок…

29.07.2012

Хто їстиме?..

Ах, темрява,
Без пристрасті
Без ночі.
Дві  істини.
Дві правди.
Так буває?
Хто знає.
А поки люди -
Ми, малі причепи,
Недоросли до істини -
Хто їстиме?..
Шукаємо,
Б’ємо себе у груди.
Багнюка.
Всюди.

Підгоріла душа...

Не лучше ли при жизни быть
Приличным человеком

Підгоріла душа
Вже не втрапить до раю.
Та хіба хто пізна,
Як та смага збирає.
Погляд кинула - так,
Ти моє, і радіє,
А життя проживеш
І все маєш надію:
Я чесноти клеймо,
Недосяжний для пекла,
Я за правду й добро,
Я за Божу потребу.
А лиш ліг на рядно,
Чолом зблиснув у спеку…

Підгоріла душа
Не потрапить до раю,
А ти знаєш і сам,
Що задуха буває...

24.07.2012.

Літнє...

Пече, пронизує медами, не хочу й даром,
Не хочу – терпко! А ти далеко
І близько, поряд, бо бачу погляд
Крізь відстань, в зорях:
Ти в їх узорі... Лікуй від горя
Вишневу гілку, п`янку та згірклу,
Просту травневу колись… А нині
У літнім диві незрозумілім…

Візьми для мене серпневі хмари:
Я там сховаю прожите літо,
Сльозою вмите…

21.07.2012

А ти не помітив…

А сонце згасало повільно і тихо…
А ти не помітив?!
А ти не помітив…
Без звіту, без вітру
Без тихого прошу,
Не звідавши прощі,
Бо діти, бо гроші,
Як тиха пороша,
Приємно-хороша…
Розтануло, зникло
Бо так уже звикло:
Найкраще в дарунок,
А болі підзвітні
Промінню душі…
Отак й полетіло!
В небесній глуші
Воно поживає…
Правічне. Магічне.
Турбота щодня.
Про мене. Про тебе.
 Чекає…
Я знаю!
Я - знаю.

Море(А казка тут живе і нині!)

А казка тут живе і нині!
У сяйві ночі темно-сірім
Вона на волю випускає
Морську поверхню в сині далі:
Бузком осяяна увечір,
Завжди тремтлива, так до речі.

Спить міцно берег недарма:
Сюди загляне мрійно диво
Аби приборкати спесивих -
І хвилі вклались на пісок…

Вже ніч. Ледь кілька он зірок
На людство кліпають очима -
Їм все земне незрозуміле…
І тільки місяця доріжка
Біжить-іде собі неспішно;
Та берег-брама знов на стражі!

Небесний легінь в вернісажі
При брамі в дзеркалі без бою
Себе показує у ролі
«Маестро красень»…
Сам цей фільм
Переглядає тихо вдома…
Набридло, бідний...
Дика втома
У сон премудрого ввела...

Згасають зорі… Гордовито
Впливає сонце ще не вмите…

03.07.2012

Море(Добро і зло сплелися у тобі)

Добро і зло сплелися у тобі,
Виплескуєш, танцюєш у неволі.
А серце лева – ласка у прибій,
Тендітне й ніжне серце на долоні.

Ти бачив біль, знесилене мовчання,
Криваві танці били душу дико.
Буремні хвилі – болісне повчання! -
Тебе не чують, вічності Владико.

Ти кинув нам доріжку рятівну,
(Ходімо, люди, он які красоти!)
Веди ж у мить відродження святу,
Де дух краси породжує свободу!

Нам так багато треба знати «не»,
Прекрасне в нас, рятує нас святе.

03.07. 2012