містерії нема

а дощ іде…
містерії нема,
душа болить -
вона іще жива,
немає крику -
вже ота пора,
де розуміння
вище за плачі,
а сльози…
є багато так
причин,
та їх нема,
у сутичці
з імлою,
хтось загубив,
а хтось забрав з собою.
і тільки сум,
охрещений мольбою,
неначе спадок
і відлуння літ,
все закликає, прошу, -
не мовчіть!

ні, я не вірю!

а я не вірю у весну

і в кольорові

ніжні чари.

весна -

часинка

для печалі.

ні, я не вірю

у весну!

вірш до картини Сальвадора Далі

роздум над картиною Сальвадора Далі "Девушка, увиденная со спины", 1925

А, може, вже мене давно нема?

Полинула за лінії можливі?

То що ж тоді мене весь час пройма?

Печаль це? Біль? Чи примхи мерехтливі?..

А , може, я давно вже не живу,

Лиш органи існують на планеті?

А я весь час тону , тону...

Як інформація в системі ,,Інтернету”?

2009, весна

Могли бы вы уйти в «куда-нибудь»

Могли бы вы уйти в «куда-нибудь»,
Исчезнуть, сев на самолет печали,
И, возвратясь из самой дикой дали,
Всем рассказать, в чем жизни толк и суть?
Что все не так, и что не просто вовсе
Отмерен жизни сладостный кусок,
Кому с мясцом, кому на масле постном,
Но вот беда: нельзя наесться впрок!

27/05/2012

Жінка - це вінець природи!

Жінка - це вінець природи!

Заховалась в таємницях.

Не сира зелена глиця -

Лиш краса душі і тіла.

Заболіло - не відчула.

Обманулась - не заплаче.

І на рейс "життя-кохання"

Поспішить. Така вже вдача!

 

а місяць випиває море...

а місяць

випиває море.

воно, безсиле,

довгополе,

в спокійнім бризі

йде на горе...

і зовсім тихо,

без пручання.

лиш несміливеє

зітхання...

01.20. 12.03.2012

виденье

Ты лишь виденье .
Интеграл.Тебя мне
Кто-то сосчитал.

хто зна...

                                                       картина Любові Ніколаєвої

хто зна...
Вже відлітає птах…Ми прах?
Вже лист упав. Ти знав?
А ми удвох. Між двох епох.
Не падолист і не весна.
Не літо ми і не зима.
Не полетіти нам у небо.
А чи це треба?
Ось ти, ось я…
Струна…
Хто зна…


18. 05.2012.


Тетяна  Мілєвська

Я нічия (споглядаючи картину Едварда Мунка)

Едвард Мунк Расставание

Я нічиясь...я просто ні-чи-я.

це не гординя -просто так буває:

душа пустельну істину пізнає -

і після цього раптом завмирає.

у нас з душею зговір тихий є:

ніхто нікому жить не заважає,

думок печалі серце не приймає,

вони вже відлетіли в сизі далі...

я нічия... я просто - нічия.

це не гординя - просто так буває.

душа вже не струна. нема печалі -

вона живе так амнезійно стало...

червень, 2011

Тетяна Мілєвська

вся кава випита до дна...

  * * * Вся кава випита до дна,

нема ні суму, ні досади,

І знов одна іду до саду,

вся кава випита до дна...


Той сад - це спогади.Вже час

забути все, і линуть далі.

Я там покину всі печалі,

Той сад, і кава - спомин вас.

А я іду тепер вже далі.


В саду постою лиш хвилину,

і нині я тепер покину

ті спогади про вас.І каву,

що ароматом поєднала.


Вже кава випита до дна,

а смак її давно забутий...

Я кинусь до людей. Добути

смак жить без кави

і без вас!

червень, 2011
автор Тетяна Мілєвська

Ніч

День вже поставив крапку.
Зорі поснули навіть.
Хто про майбутнє дбає,
Спогади оживляє.
Ніч вже відкрила двері:
Вічні,такі могутні -
Зустріч дарує з суттю.

Речі усім зрозумілі,
Люди зарозумілі
Тихо удень кидають,
А уночі замовкають.
Тільки перо радіє,
Волю дали, тож сміє
Кілька разків надії
Кинути в пічку мрії...

0.35. 08.04.2012
Тетяна Мілєвська

Танцюю осінь серед літа...

Танцюю осінь серед літа,

Бо вже надходить час, зігрітий

Питанням «бути чи не бути».

Шукаю колір. Одягнути

Себе в мереживо печалі,

Аби летіти в сиві далі?

Це вже минуло. Тихий вечір

Бажає інші, ніжні речі...

У вальс, як вир! До дна, до дна!

І я танцюю ніч… одна…

30.04. 2012.
автор Тетяна Мілєвська

Літо?

Метляє літо
Хвостиком весняним,
Іти вже вправі -
А чи зарано?
Бузок згасає
У тремтячій мрії:
Устиг до танцю?
Чи безнадія...
І тільки зелень
Впевнено-ласкава
Спішить до слави!
На Півдні? Знала б...

16/00/ 01/05/ 2012
автор Тетяна Мілєвська

У світі спеки й абрикосу

У світі спеки й абрикосу,
Де вишні соковите царство
В спокусах раннього покосу,
Дощів з промінням час від часу,
Де сонце й соняшник у парі,
А дві ріки злітають паром -
Буває рай, таки буває,
Якщо Господь не забуває!

22.00. 09.05. 2012
Автор Тетяна Мілєвська

Гармонія

  Слова оголені, мов плечі,

Думки розхристано-доречні,

Волоссям сиплеться мовчання:

Поет у пошуках звучання!












Автор Тетяна Мілєвська

Поет і Муза ( відгук про вірність)

http://maysterni.com/publication.php?id=77678
Блаженний хто спокійну Музу має,
А в мене жах – не приведи Господь!
Світає тільки – вже вона чекає,
А звечора – хоч в хату не заходь!

Іван Гентош

Спокійних муз на світі не буває:
Хіба ж то Муза: « Сядь та відпочинь…»
Коли чого, так Муза Слово знає…
Сама підкаже, лиш ,поете, линь!

Який футбол, забудь про Барселону,
Бо Музи бачать звабу в тому й гріх.
Бери перо, пиши про вічне знову.
Не слухать Музу як, поете, міг?!

А говорити Ніжній про відгули?
Нагадуєш, що ти ще й чоловік?
То не від Музи крил на лобі гулі?!
Їй вірність до вподоби круглий рік.


Як прилетить – відкинь мерщій фінали,
Дзвінки, ТВ, а скайп нехай мовчить.
До клавішів, пера - писати дружньо в парі:
Поет і Муза - ви одне - звучить?!

13. 05. 2012

Автор Тетяна Мілєвська

Літня злива

І знову злива,
Знову злива,
Проста, не зла,
І не спесива,
На тебе глянула
Красиво.
І не просила,
Лиш простила.
Немає блискавки
І грому.
Все вже до відчаю
Знайоме.
Гримить. Гримить.
І замовкає.
А злива – це не грім!
Він знає?
Вона породжує красиве.
Любімо зливу!


22.45. 13.05. 2012

автор Тетяна Мілєвська

Синові

Найбільше свято й спогад
син
Згадаю, як дитям
малим
Воно питало:
- А чому?
І знала - відповідь
знайду:
-Чому
на вулиці без сніга?
Моя ти втіхо!
-Чому
літаю я у снах?
Ах, мій ти птах!
- Чому
ти плачеш?
Я безсила!
-На вулиці
була.
То злива...

13.05.2012
автор  Тетяна Мілєвська

Нудно?

Ти бачив небо?
Я там літала!
Рожеві мантри
У нім читала.
А ти у мрійнім
Побачив хмари…
Ще, правда, птаха...
А потім мудро
Сказав:
-На небо
дивитись
нудно

нет планеты под названием "Люблю"...

Вы мне присниться
Вдруг так захотели...
Но вы уж смели
Бывать в тех снах.
...Метели пролетели,
Дожди прошли -
И мысли отошли
С планеты под названием
Любовь.
Мне все равно:
Усталый вы, спокойный -
Пустить в свой сон
Вас больше не могу:
Там нет планеты
Под названием "Люблю"...

ніченька земна

килим зелені і квіти,
вже бузок прив`яв,
зачаровані, мов діти,
погляд сам на сам.
сонця лагідність турбує
руки і серця,
може, це усе богиня ,
Ладо і весна?
витинання поля маків;
небо й очі - синь:
грози прийдуть,
будуть сльози -
барвінковий вир.
у нахмареність
тривожно
заглядає ніч
буде юно і бентежно
місяць гнати пріч,
фетром чоло приховає -
любощів сповна!
лине дзвінко у коханні
ніченька земна

02.05.2012
taniamilewska

Ладони линии сказали

Ладони линии сказали,
что мне его нарисовали
давно..

И если б я смотрела лучше,
увидела, себя не муча,
любовь.

Вгляделась в руку, промолчала,
слова всему всегда начало,
его.

Всё можно пережить в этой жизни, пока есть для чего жить, кого любить, о ком заботиться и кому верить.

                                                           Захід сонця. Миколаїв.

Чи знаєш ти, як сильно в душу б'є безжальний дощ? Так, ніби він завжди чекав лише мене. А, як болить зимовий спокій нашого вікна Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне. Океан Ельзи

чи думав ти, що до дощу байдужа,

він не лякає, не пройма мене,

що погляд мій від болю тихо сушать

слова твої, лиш спогляну Моне?

я наче та картина відболіла:

туманне серце, голова ясна...

о скільки вже почула. прогоріло,

переболіло - як Моне жива,

і як Далі картини, що у русі:

не запитали, кажуть, - оживіть!

і я живу...

Моне й Далі, ми мусим,

нас не питають,

просто кажуть - жить.